Bitwa Warszawska 1920 Диво на Віслі
Битва під Варшавою 1920 року, також відома як «Чудо на Віслі», була вирішальним зіткненням між Польщею та Радянською Росією під час Польсько-радянської війни 1919–1920 років.
Під час цієї битви, яка тривала з 13 серпня по 25 серпня 1920 року, польські війська під командуванням Юзефа Пілсудського вдалося захистити Варшаву від нападу армії більшовиків під командуванням Михайла Тухачевського.
Польські сили були значно меншими за радянські, але їх стратегія засновувалася на маневровій війні, а також на складному системі оборонних укріплень. Польські війська зуміли зупинити радянський наступ на річці Віслі, та під час контратаки здійснили рішучий удар, який вивів радянські війська з ладу.
Ця перемога Польщі в битві під Варшавою зупинила радянський наступ на Західну Європу і сприяла підписанню Ризького миру між Радянським Союзом та Польщею у березні 1921 року. Битва під Варшавою вважається однією з найважливіших перемог у польській історії.
Українці в битві при Варшаві
Як сьогодні поляки та українці пліч о пліч протистоять російській навалі, так і 1920 обидва народи об’єднались заради своєї свободи.Українська національна армія (УНА), яку очолював генерал Юліан Романович, брала участь у Польсько-радянській війні 1919-1920 років. У першій половині 1920 року УНА брала участь у польсько-українському конфлікті за контроль над Галичиною.
У битві під Варшавою УНА не приймала безпосередньої участі, оскільки Україна по міжнародних нормах того часу формально не мала власної державності, уряду та армії. Проте, українські національні підрозділи воювали на боці Польщі, брали участь у битві під Варшавою. Зокрема, у складі польських військ діяли 1-й Галицький дивізіон ім. Коновальця, 2-й Український корпус, 3-й Галицький полк і інші українські добровольчі підрозділи.
У битві під Варшавою багато українських військових під керівництвом генерала Юзефа Голембівського брали участь у польській армії. Більшість з них були добровольцями з Західної України та Галичини. Українці відіграли важливу роль у перемозі польської армії в битві під Варшавою, але в той же час після перемоги Польщі, зустрічали дискримінацію та репресії з боку польських влад.
У січні 1920 року Польща взяла участь у конференції балтійських країн. Однак досягти угоди про зміцнення зв’язків та співробітництва не вдалося. У розпорядженні Юзефа Пілсудського залишався тоді єдиний можливий союзник — Директорія УНР, армія якої теж зазнавала поразки від більшовиків. Симон Петлюра перебував у безвихідній ситуації на території Польщі і теж міг розраховувати тільки на поляків.
З травня 1919 року почались таємні перемовини з представниками УНР щодо умов польсько-українського союзу.
Перемовини між представниками УНР та Польщі тривали до середини квітня 1920 року.
Перемовини відбувалися під постійним тиском поляків. Коли Симон Петлюра не погодився на польські умови, його разом з міністрами заарештували й протримали 24 години. 22 квітня 1920 року підписано Варшавський договір між Польською Республікою і УНР, де Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року, тобто всі західноукраїнські землі.
24 квітня 1920 року між представниками Військового міністерства Польщі та Урядом Симона Петлюри підписана Військова конвенція між Польщею та Україною, як додаток до Варшавського договору.
Згідно з Конвенцією, польські та українські війська мали діяти спільно як союзні армії. У випадку польсько-українських дій проти радянських військ на території Правобережної України військові операції мали проводитись під керівництвом польського командування.
Вже у квітні-травні 1920 року українсько-польські війська почали швидко просувались вглиб українських земель, а на початку травня увійшли до Києва. Поляки не поспішали віддавати зайняті українські землі урядові УНР та іноді поводились на них не набагато краще за більшовиків.
Польсько-українські війська невдовзі були зупинені. Більшовики підтягнули значні сили, зокрема й Кінну армію Будьонного, й розпочали контрнаступ, почала швидко просувалась на захід. На початку липня більшовики вийшли до річки Збруч, на кордон між УНР та Польщею, а наприкінці липня вийшли безпосередньо на польську територію.
Оборона Замостя
19-30 серпня 1920 року 6-та Січова дивізія УНР під командуванням Генерал-хорунжого Марка Безручка успішно відбивала атаки кінної армії Будьонного під Замостям. Безручко командував залогою міста, до якої входили: 6-та Січова дивізія, 31-й польський полк та 2 етапових курені. Всього — 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотяги.
Морська піхота УНР міністра ВМС УНР Михайла Білинського стала під Замостям тією фортецею, яка зупинила армію більшовиків під головуванням Тухачевського. Під час тих боїв контрадмірал Білинський особисто знаходився в діючій армії зі своєю дивізією морської піхоти. Атаковані з півдня і заходу більшовики змушені перейти через прусський кордон, частина московських військ відступила на схід.
Наслідки битви
Після Варшавської битви більшовики змушені піти на перемовини з Польщею. За наслідками перемовин між РСФСР та УСРР з одного боку, і Польщею, з іншого, на вимогу більшовиків до складу делегації Польщі не було допущено делегатів від Уряду УНР, 12 жовтня 1920 року в Ризі підписано радянсько-польське перемир’я, а 18 березня 1921 року — Ризьку мирну угоду.
Згідно з угодою більшовики визнавали за Польщею входження до її складу західнобілоруських земель до рік Двіни і Березини та західноукраїнських теренів у районі Полісся. Стосовно галицьких земель, більшовики погоджувались з їх міжнародно-правовим статусом як підмандатної території Ліги Націй з тимчасовим управлінням Польщею, затвердженим Верховною Радою Паризької конференції 25 червня 1919 року. На сході Галичини польські повноваження тимчасового зверхника мали за межу річку Збруч.
Під час польсько-радянської війни 1920 року українська сторона надала суттєву військо-політичну допомогу Польщі та зарекомендувала себе надійним партнером. Завдяки грамотним тактичним діям українського командування Армії УНР, героїзмові та звитязі рядових військових, вдалося не просто зупинити більшовицьке просування на захід та відвернути трагедію під Варшавою, але й зірвати більшовицькі плани «всесвітньої революції».
