Польська Лиса Гора – місце, де поєднується історія та мистика

Лиса-Гура  або Лиса Гора – гора в Польщі в масиві Свентокшиських гір. З висотою 594 м це друга за висотою вершина хребта (після Лисиці з 612 м). На її схилах та на вершині гори прокладено кілька пішохідних маршрутів. Це відоме місце сили, як й інші Лисі гори у світі. Доречи тут розташована й найвища телевежа у Польщі –  Свенти Кжиж – бетонна телевізійна вежа заввишки 157 метрів. Тож є місця для конспірологічних теорії.

Лиса гора в Польщі знаходиться в найстарішому гірському масиві в країні – у горах Свентокшиських, або горах Святого Хреста. Вони утворилися 500 мільйонів років тому. Назву Свентокшиські гори модна перекласти як Гори Святого Хреста, хоча християнство з’явилось тут пізніше, ніж язичництво.

Культ Лисої гори – елемент східнослов’янського фольклору, спільний для кількох країн.
Стародавні слов’яни називали ті гори лисими, які були не так “лисими” в сенсі голими, без рослин і дерев, як із ясною, світлою енергетикою.

Саме на таких святих горах вони заснували язичницькі святилища. У  записках бенедиктинських монахів XVI століття говориться, що Лиса Гора в Польщі була присвячена трьом божествам на ім’я: Лада, Бода і Лелі (інші  варіанти  – Свист, Посвист і Погода). Пізніше, щоб викорінити язичництво, цій горі приписувалися відьомські шабаші та зв’язки з нечистою силою. А потім на місці капища збудували монастир Святого Хреста (Свенти-Кшиж).

Додатковою пам’яткою, яку можна відвідати, є крипта каплиці Олешницьких і ймовірна мумія князя Єремія Вишневецького. Нібито тому, що дослідження, проведені в 1980 році, не спростували і не підтвердили особу мумії, яка тепер визнана тілом князя Єремія Вишневецького. Тіло одягнене у повний шляхетський стрій, що складається з шапки, жупана, делиї та чобіт, а також булави, шаблі, металевого пояса та хреста. Це місце варто побачити на власні очі.

Можна також відвідати руїни язичницького капища,

Бенедиктинський монастир Святого Хреста був названий на честь фрагмента Хреста Господнього, що нібито зберігався там і був об’єктом паломництва. Монастир руйнувався і відновлювався кілька разів протягом усієї своєї історії, найбільш значні руйнування відбувалися у 19 та 20 століттях. Після поділу Польщі за часів Російської імперії будинок у 1819 році було перетворено на в’язницю. Монастир був частково відновлений протягом міжвоєнного періоду після здобуття Польщею незалежності. Під час нацистської окупації використовувався як в’язниця та місце страти радянських військовополонених (тут загинуло близько 6000 осіб).

Найсуворіша в’язниця

У 1918 р. за рішенням нової польської влади була створена тяжка тюрма у Свєнтах Кшижах. Начальником був призначений Мечислав Бутвілович, який обіймав цю посаду до 1939 року. Саме завдяки йому в зруйнованих будівлях була побудована в’язниця високого рівня. Йому вдалося значно знизити смертність і захворювання серед ув’язнених. Він також створив оркестр, що складається з працівників тюремної варти.

В’язниця у Свєнтах Кшижах була призначена для засуджених на тривалі та довічні терміни ув’язнення. Тут відбували покарання звичайні бандити, але й політв’язні: комуністи, підозрювані в шпигунстві та члени ОУН. Одними з найвідоміших в’язнів були Сергіуш Пясецький (автор роману «Коханець Великої Ведмедиці», написаного на Святому Хресті) та Провідник ОУН Степан Бандера.

В’язні працювали в ткацьких майстернях, слюсарних майстернях, кузнях і пекарнях. З 1924 року в тюрмі діяла школа, бібліотека.

За часів Другої Республіки Польща міністр юстиції Станіслав Кар назвав установу на Лисій Ґурі найтяжчою в’язницею в Польщі типу «колишньої російської каторги».

Читайте також: Тотенбург; нацистское наследие Гитлера в Польше

Польські відьми та як їх бачить штучний інтелект

Таємниці Польщі; НЛО, нацистки споруди та секретні шахти

20 вересня 1925 року в тюрмі спалахнуло повстання. Повстання очолив колишній військовий Ян Ковальський. В’язні отримали зброю, яка зберігалася в офісі заводу. Вони намагалися вибратися за стіни в’язниці. Ця спроба була невдалою. Їх зупинили місцеві жителі та пожежники з Нової Слупії, озброєні зброєю з приватної колекції начальника Бутвіловича. Через святкування дня поліції того дня підкріплення з Кельц прибуло із запізненням. Експедицію у складі 30 поліцейських і 7 автомобілів очолив воєвода Ігнацій Мантейфель. Керував акцією комендант району Кельце Державної поліції інспектор Ярослав Барвіч і суперінтендант Юзеф Камала (повітовий комендант державної поліції в Кельце). Акція пацифікації почалася о 17:00 після прибуття поліції з Ілжі, Буська та Опатова. Коли Ковальський загинув від кулі, серед повстанців запанував хаос. Крім того, придушення повстання прискорило брак боєприпасів. В результаті заколоту було вбито двох наглядачів і розстріляно п’ятеро втікачів.

Суд над повстанцями відбувся 3 листопада 1925 р. у окружному суді в Кельцах. Один із повстанців був засуджений до смертної кари (згодом помилуваний), а інші — до довічного ув’язнення. Повстання і сам суд широко коментувалися в пресі. Було піддано сумніву, хто допомагав ззовні, надаючи плани та інформацію.

Після війни польський комуністичний уряд передав комплекс в’язниці Свентокшиському національному парку, який частково відреставрував споруди. В даний час в частині колишніх будівель монастиря знаходиться музей, а частина була зайнята іншою релігійною організацією (місіонерів-облатів Непорочної Діви Марії).