Сейм Республіки Польща оголосив 13 квітня Днем пам’яті жертв Катинського злочину в 2007 році.  Катинські розстріли, в результаті яких було вбито 22 тисячі громадян Польщі, в тому числі офіцерів Війська Польського, поліцейських та цивільні, що належали до еліт Другої Республіки Посполитої, відбулися навесні 1940 р. За наказом вищої влади Радянського Союзу на чолі з Йосифом Сталіним співробітники НКВД здійснювали масові вбивства, серед інших, в Катинському лісі, Калініні (нині Твер) і Харкові, та інших містах.Тіла безіменно ховали в ямах смерті, щоб їх ніколи не знайшли.

13 квітня 1943 року світ дізнався про відкриття німцями масових поховань польських офіцерів, убитих совєтами в Катині. У 1943 році – паралельно з розкриттям злочину, почалася фальсифікація минулого, а катинська брехня стала частиною злочину та одним із засновницьких міфів Польської Народної Республіки та фундаментом пост-ялтинської системи.

Совєти приховували правду про свій злочин 50 років. Офіційно це закінчилося 13 квітня 1990 року, коли Радянський Союз зізнався у скоєнні злочину, передавши Польщі деякі документи 1940-х років.

17 вересня 1939 року Польща, захищаючись від нападу Німеччини, зазнала віроломного нападу радянської Росії. Агресія зі сходу стала наслідком пакту Молотова-Ріббентропа, укладеного 23 серпня 1939 року.

Понад 200 тис. потрапили в радянський полон. Польські військовополонені. Рядових звільнили через відносно короткий час. Декого відправили до трудових таборів. Радянська влада замкнула польських офіцерів у спецтаборах НКВД у Козельську, Старобєльську та Осташкові.

На початку 1940 року радянська влада вирішила вбити польських військовополонених. 2 березня 1940 року Лаврентій Берія надіслав Йосипу Сталіну записку, в якій в’язнів назвав «ворогами СРСР». Голова НКВД запропонував їх розстріляти.

План Берії був схвалений Політбюро ВКП(б). Документ підписали Сталін, В’ячеслав Молотов, Анастас Мікоян і Климент Ворошилов. Приймали також Михайло Калінін і Лазар Каганович. Через три дні Політбюро видало секретне рішення щодо вбивства польських офіцерів. Багато років цей документ зберігався в надсекретних архівах Кремля. На її підставі 22 березня Берія видав наказ «про розвантаження в’язниць НКВС СРСР і БРСР». За його реалізацію відповідав голова Управління військовополонених НКВД Петро Сопруненко. Підписував листи з даними про розстріляних в’язнів. Перші три таких листи були доставлені 1 квітня.

В’язнів Козельського табору перевозили через Смоленськ і Гнєздово і вбивали в Катинському лісі. Ув’язнених у Старобельському таборі було вбито в управлінні НКВС Харківської області, а тіла закопано в районі села П’ятихатки. З іншого боку, ув’язнених в Осташкові перевезли в місцеперебування Управління НКВС Калінінської області (сьогодні місто Твер). Загалом совєти вбили понад 14,5 тисяч осіб. польські офіцери. Серед них була й жінка, Яніна Левандовська.

З архівних документів, переданих Польщі у 1990-х роках – з т. зв білоруських та українських списків  -було вбито 7305 осіб. Щонайменше 1980 з них поховано у лісі біля села Биківня піл Київом. З них ідентифіковано лише декілька.

Жертвами радянського злочину стали не тільки офіцери, а й мирні жителі. Наслідком Катинського розстрілу стала знищення військової, громадської та політичної еліти.

Німецька гра в Катинь і радянська брехня

13 квітня 1943 року німці оголосили про відкриття в Катині могил польських офіцерів. До ексгумаційних робіт вони запросили представників Міжнародного Червоного Хреста. Не дивлячись на ці дії, польський еміграційний уряд також звернувся до МКС, що послужило для радянської влади приводом для звинувачення поляків у співпраці з німцями. На думку відомих незалежних експертів і групи поляків, які залишилися в Катині за згодою еміграційної влади, не було жодних сумнівів, хто несе відповідальність за вбивство. Також американський звіт 1952 року чітко вказав на СРСР.

Радянська влада, однак, не полишала спроб фальсифікувати злочин. Фальсифікації історії слугували твори т. зв Комісія Бурденка. У 1946 році в Нюрнберзі Катинський розстріл намагалися приписати німцям. Довгі повоєнні роки влада в Москві, як і комуністи в Польщі, приховували правду.

У ПНР цензура блокувала будь-які спроби встановити справжніх виконавців. Люди, які проголошували правду про Катинський розстріл, були репресовані. Незважаючи на переслідування в 1970-х роках, у Кракові було створено секретний Катинський інститут. 21 березня 1980 року на Ринковій площі Кракова Валентій Бадиляк (Walenty Badylak) підпалив себе, виступаючи проти приховування правди про Катинь. Катинський хрест встановлено на цвинтарі Повонзкі (Powązkowskim) у Варшаві.

Лише у квітні 1990 року росіяни визнали свою відповідальність за злочин. У 1992 році за дорученням тодішнього президента Росії Бориса Єльцина польська сторона отримала копії документів щодо злочину, зокрема згаданого секретного рішення Політбюро від 5 березня 1940 року. Росія навіть почала розслідування, яке, проте, закінчилось у 2005 році, –  вбивство польських військовополонених було визнано не геноцидом, а «звичайним» злочином,  для якого який минув термін давності.

Останніми злочином Катині стала авіакатастрофа 10 квітня 2010 року у Смоленську.

10 квітня 2010 року з Варшави до Смоленська вилетів спеціальний літак ТУ-154М з президентом Республіки Польща Лехом Качиньським. Цього дня на польському військовому цвинтарі в Катині були  заплановані державні церемонії, пов’язані з вшануванням 70-х роковин Катинського розстрілу. У літаку було 96 осіб. Серед них були представники вищої державної влади, зокрема останній президент Республіки Польща в екзилі Ришард Качоровський, командири армії, представники громадських та церковних кіл, а також екіпаж літака. Усі вони загинули в авіакатастрофі, яка сталася під час посадки в аеропорту під Смоленськом.

11 квітня 2022 року польський підкомітет з повторного розслідування повітряних авіакатастроф презентував остаточний звіт про аналіз причин авіакатастрофи. Безпосередньою причиною катастрофи літака Ту-154М, став вибух у лівому крилі. Слідство виявило сліди вибухівки на 190 елементах літака. Британська лабораторія підтвердила наявність гексогену, тротилу та пентриту у 89 із 238 досліджених зразків. Деякі сліди цих матеріалів були знайдені у місцях, недоступних для пасажирів чи екіпажу літака. За словами голови підкомітету Антонія Мацєревича: «високоенергетичні матеріали були виявлені так само й в місцях, які недоступні для пасажирів, екіпажу і техніків. Ці місця були закриті під час ремонту в Самарі. У зв’язку з чим походження матеріалів у цих місцях не обговорюється. Ми не можемо звинуватити у цьому пасажирів, екіпаж чи польських солдатів». У запланований час і місце ліве крило «Туполєва» могло вибухнути за допомогою кодованої радіопередачі. Літак, втративши підіймальну силу з лівого борту, почав обертатися навколо своєї осі, що в потрібний момент призвело до вибуху пристрою, розміщеного в баластному кесоні, завдавши значних пошкоджень літаку.[8]