«Wołyń» або Про кохання в нелюдські часи

Стрічка Войтека Смаржовського «Wołyń» – одна з найгучніших польських кінопрем’єр 2016 року.
У кінотеатрах його переглянули понад 10 мільйонів глядачів. В основу сценарію лягли оповідання Станіслава Сроковського, опубліковані у збірці «Ненависть».

Стрічку зняв Войцех Смаржовський за власним сценарієм, а головні ролі зіграли дебютуюча на великому екрані Міхаліна Лабач та один із улюблених акторів режисера «Дому зла» Аркадіуш Якубік. Окрім них, до акторського складу увійшли, зокрема, Іза Куна, Яцек Брацяк, Василь Василик, Адріан Заремба, Лех Диблік, Януш Чабіор, Габріела Мускала, Томаш Саприк і Войцех Зелінський.

Войцех Смаржовський – не лише один із найвідоміших і найкращих польських режисерів, а й справжній «бренд», який однозначно асоціюється з кіно найвищого рівня. В останній своїй картині митець вдало торкнувся складної та суперечливої ​​теми Волинської різанини. «Волинь» з Міхаліною Лабач і Аркадіушем Якубіком у головних ролях вперше показали фестивальну версію фільму, яка досі не демонструвалася в польських кінотеатрах.

Дія фільму «Волинь» починається навесні 1939 року в маленькому селі, населеному українцями, поляками та євреями. 17-річна Зося Гловацька (Міхаліна Лабач) закохана у свого ровесника, українця Петро (Василь Василик). Однак її батько (Яцек Брацяк) вирішує видати її заміж за багатого польського фермера Мацея Скібу (Аркадіуш Якубік), вдівця з двома дітьми. Незабаром починається війна і життя села змінює радянська окупація, а потім напад Німеччини на СРСР.

Зося стає свідком, а потім і учасницею трагічних подій, викликаних піднесенням хвилі українського націоналізму. Кульмінація атак припадає на літо 1943 року. Серед моря ненависті Зося намагається врятувати себе та своїх дітей…

Криваві події, що відбувалися на Волині (територіях колишнього Волинського воєводства ІІ Республіки Посполитої) у 1943 та 1944 роках, апогеєм яких сталося літо 1943 року, досі викликають великі емоції та є предметом наукових досліджень, а нерідко й гострої полеміки.

– Волинь – це трагедія для обох народів. Він не може нас посварити, – казав посол України в Польщі Андрій Дещиця. Проте фактом є те, що ці події та їх інтерпретації, часто суперечливі та тенденційні, і сьогодні є причиною багатьох конфліктів.

З ініціативи частини українських націоналістів з фракції ОУН-Б та її збройного крила УПА відбулися надзвичайно жорстокі напади, головним чином на мирне польське населення. За різними оцінками, загинуло 40-60 тисяч осіб. Деякі навіть кажуть, що вдвічі більше. Масовість злочину та спалення сіл ускладнювали більш точний підрахунок жертв. Внаслідок польських оборонних і каральних дій загинуло близько 2-3 тисяч українців.

– Погляд на події того часу принципово не змінився 2023 року, тобто з часу дискусії, яка супроводжувала відзначення 80-ї роковини Волинської різанини. Саме тоді виявилася глибока різниця між польським і українським поглядом на Волинь. Цей конфлікт пам’яті триває досі, пояснює історик Гжегож Мотика, член Ради Інституту національної пам’яті.

Войцех Смаржовський відомий тим, що створив те, що він називає «кіно без анестезії», іноді безжальним до своїх персонажів, але водночас пронизаним прагненням до моральних цінностей, які наводять порядок у хаосі та насильстві світу, принаймні тимчасово. Водночас він не боїться братися за теми, які з різних причин уникають або ставляться невимушено. Цього разу не інакше.

Режисер цілком усвідомлював, що його фільм може зустріти неохочу, навіть ворожу реакцію з різних сторін. Він відкрито говорив, що знає, що не може догодити всім, і добре це усвідомлював. Ідея зняти фільм про Волинь виникла на зламі 2011-2012 років.

– Я хотів зняти сміливий фільм. Фільм, який назве, навчить, віддасть шану, але перш за все фільм, який зворушить, зворушить і вразить серцем і головою. Фільм, який завдасть болю, але й змусить задуматися. Можливо, деякі глядачі зрозуміють, що часи, в які ми живемо, не найгірші. Вони повернуться додому, щоб обійняти своїх дітей, – написав Войцех Смаржовський у поясненні до Польського інституту кіно.

Спочатку була написана книга Станіслава Сроковського «Ненависть», яка являє собою збірку оповідань, засновану на розповідях свідків тих подій і, за словами автора, хроніку знищення «латинського світу». На її основі, багатоетапно співпрацюючи з письменником, Смаржовський написав сценарій до фільму «Волинь».

Щодо постановки та роботи над сценарієм режисер вислухав різні думки та багато сумнівався. Він зізнався, що в якийсь час з етичних моментів йому довелося відмовитися від консультацій зі свідками, щоб довести зйомку до кінця.

Фільм є найдорожчою продукцією Смаржовського на сьогоднішній день, коштуючи близько 19,5 мільйонів злотих. Робота на знімальному майданчику тривала 80 знімальних днів у різні сезони. Село Волинь зіграла декорація, побудована на території Музею Люблінського села, фото також зроблені в околицях Кольбушової, Сянока, Рави Мазовецької та Скерневіце, у Казімєжі Дольному, у Кампіноському лісі, в околицях с. Болімова та на річці Нарев біля Візни. Період зйомок тривав з 19 вересня 2014 року до кінця травня 2016 року (включно зі зйомками).

На знімальному майданчику з’явилися сотні статистів, груп реконструкції, транспортників, танків, гармат. Було понад 130 акторських ролей і багато епізодичних появ; актори розмовляли п’ятьма мовами: українською, польською, російською, німецькою та ідиш. Фотографії зроблені за допомогою новітніх електронних камер. Майже щодня на знімальному майданчику було дві-три камери, а були знімальні дні, коли задіяно до п’яти камер. Створення фільму було складним, іноді навіть небезпечним, і вимагало великої відданості знімальної групи, включно з акторами. За роль Скиби Аркадіуш Якубік схуд на 15 кілограмів.

«Це, безумовно, найважчий фільм, який я коли-небудь знімав. Це пов’язано з великою кількістю статистів, великою кількістю знімальних днів, розрізненістю декорацій, роботою з дітьми. Найважчим для мене було те, як провести дітей, маленьких акторів, через цю історію, – підсумовує Войцех Смаржовський у своєму останньому фільмі.

Прем’єра «Волині» відбулася під час Ґдинського кінофестивалю (2016), де фільм отримав три нагороди: за акторський дебют (Міхаліна Лабач), операторську роботу (Пьотр Собоціньський-молодший) та грим (Ева Дробєць). Крім того, фільм Войцеха Смаржовського отримав три додаткові нагороди: нагороду фестивалів і оглядів польського кіно за кордоном, нагороду президента Польського телебачення та нагороду Вартова пам’яті.

Картина підкорила серця як польських глядачів, так і критиків. «Волинь» — фільм проривний і до болю правдивий.  Арзовський описав бійню, яку деякі поляки та українці намагаються витіснити з пам’яті в ім’я примирення», – написав про фільм Марек Козубаль у щоденнику Rzeczpospolita.

«Як у класичному, реалістичному романі, Смаржовський зумів стислим, але водночас чітким чином поєднати сімейну драму з історичною драмою», — повторює Тадеуш Соболевський у «Gazeta Wyborcza».

Останніми роками стосунки між поляками та українцями потеплішали. Допомога, яку зараз надають поляки українцям, показує правду про наші суспільства: у часи великих викликів ми можемо рухатися вперед, незважаючи на біль минулого в наших серцях.

Поляки та українці – дві старовинні європейські нації, без яких неможливо навіть уявити сучасну Європу. Століттями поляки та українці стояли пліч-о-пліч у боротьбі з ворогами, а спільно ці народи дали світові великих митців, музик, поетів, вчених, полководців. Водночас спільна історія мала й темні сторони, коли країни були землями вогню та ріками крові. Відносини між народами все ще складні.

2023 Росія кинула цивілізаційний виклик всім вільним народам, і в 21 столітті настав час нарешті покінчити зі старими чварами. З тих пір, як 1923, так і у 100-річчя утворення СРСР московські загарбники вирішила відновити радянську «ідею», поляки і кожна польська родина відкрили свої двері для українських біженців.

Підтримка, яка надається біженцям із війни з України в Польщі, є, мабуть, на найвищому рівні, який коли-небудь був зафіксований у спільній історії Польщі та України з часів Великого Князівська Литовського.  У часи великих випробувань народи мають рухатися вперед, незважаючи на біль минулого в наших серцях. Це дає можливість справжнього примирення.

Взаємини поляків та українців сягають корінням у минулі століття – вони ще переплетені ще з часи Мешка І та Володимира Великого. Ми можемо поставити під сумнів культурні впливи, різанину, рабство, етнічну ідентичність деяких видатних історичних діячів і навіть нашу власну. І аргументів для цього у нас точно буде багато. Ми також можемо мати багато образи на історичних діячів, таких як Хмельницький чи Пілсудський – бо герої одного народу завжди були ворогами іншого.

Неможливо відокремити один історичний період від іншого, бо події польсько-української війни 1940-х років сягають своїм корінням не в 1934 чи 1918 роки, а в Середньовіччя. Саме в ті часи народи вирішили, яку релігію зробити офіційною та яку абетку використовувати.

Якби Київ не був зруйнований монголо-татарами у 1240 році, наша спільна історія могла б бути зовсім іншою, і хтозна, можливо, навіть Русі та ВКЛ б ніколи не існувало, а знекровлене штурмом Києва військо Батия не зупинилося та рушило далі у Європу. Проте конфлікт між Католицькою та Православною Церквами (із різними центрами впливу: Рим проти Константинополя), перервана державність русинів/українців та численні інші чинники призвели до роз’єднання між нами на століття.

Узгодити судження історичних діячів, які жили і померли кілька десятиліть тому, неможливо. Ці персонажі жили в тих історичних обставинах, вони перейняли цінності та погляди того часу – ми не в силах це змінити; сталося те, що сталося. Більше того, слід визнати, що цим персонажам є місце в історичних оповіданнях і навіть у пантеонах наших народів. Тому що “наш герой може бути вашим ворогом”. Тут звісно немає місця для компромісів. Але є дещо, що ми можемо зробити: поважати один одного.

Поважати право однієї нації на власну релігію, мову та героїв. Кожну цивільну жертву потрібно шанувати та поважати її пам’ять. Не можна ігнорувати біль іншого народу. Наше минуле – наша спільний біль. А жертв в селах під Томашівом чи на Волині треба шанувати, а знищені монументи відновлювати. Адже предки не повстануть з могил, а кості не підуть на війну та не будуть вбивати.