Нова дамба – Село в Низьких Бескидах може зникнути під водою

У Мискові кажуть, що найгірше чекає попереду. Це село в Низьких Бескидах може зникнути під водою. Невпевненість, страх і страх мешканців змішуються з надією, що нічого не зміниться і все закінчиться лише планами та промовами.

Понад 600-літнє село, розташоване в долині Віслки, неподалік від Магурського національного парку, може припинити своє існування. Тут, де зараз пасуться стада корів, де стоять старі й новенькі, доглянуті будинки та господарські споруди, мають збудувати Конти-Мискове водосховище та дамбу на річці Віслоцька. Результатом цього стало б переселення та затоплення села.

Це не нові плани, це задум ще Другій Речі Посполитій

Люди в Мискові не охоче говорять. Дехто, здається, мириться зі своєю долею. Для інших сидіння на валізах протягом кількох десятиліть, здається, не заважає нормальному функціонуванню. Вони вже стільки наслухалися про плани та проекти, що не хочуть далі обговорювати.

Що залишиться від села з його багатою історією та заплутаною новітньою історією? Спогади, світлини, документи та спогади людей про величезне село, розташоване в долині, що захоплює красою краєвидів.

Натхненник для душі

Асоціація «Етнографічна майстерня» з Варшави розробляє етнографічну карту міста Мискова. – Наша робота спрямована на збереження пам’яті про спадщину села, незалежно від її подальшої долі, – наголошує Анна Бінька, президент товариства.

Мабуть, приїзду жінок-етнографів у Низькі Бескиди не відбулося б, якби не захоплена Мисковою художниця Анна Хмель із Кракова. Два роки тому вона брала участь у тамтешньому хепенінгу Колективу Сестер Річки. Тоді, за її словами, вона зустріла старе лемківське село, історія якого її зацікавила.

– Дивно, що люди стільки років чекають остаточного рішення. Як, власне, триває ця спільнота, адже вони кілька десятків років сидять на валізах? Як така невизначеність впливає на функціонування місцевої громади? Тоді ми надрукували карту запроектованої водойми, на якій мешканці позначили місця, де вони проживають. В результаті цих переживань я написав до Етнографічної студії у Варшаві й запитав, чи їх зацікавить ця тема. Вони погодилися і сьогодні ми працюємо над етнографічною картою Миськови, – із задоволенням розповідає Анна Хміль.

Наприкінці липня кілька днів президент Етнографічної студії Анна Бінька разом із Малгожатою Войтащик і Ягодою Шмідт збирали матеріали для документу в Мискові. Етнографів (Малгожата Войтащик – географ) підтримала Анна Хміль, яка була ініціатором проекту.

– Ми розпитували про місцеві історії та легенди, назви просторів та їх пояснення, розповіді про просторові зміни міст, говорили про звичаї та стосунки людей з ландшафтом та навколишньою природою. На цьому місці все ще живуть люди, які пам’ятають період відразу після Другої світової війни та те, як село змінилося під час економічних і культурних змін другої половини 20 століття, – пояснює Анна Бінька.

– Створена в результаті проекту етнографічна карта Мискові та матеріали, зібрані під час її створення, стануть одним із небагатьох документів про Мискову та її мешканців – наголошує президент Pracownia Etnograficzna.

Проект співфінансовано Міністерством культури та національної спадщини в рамках програми НЦК «Культура – ​​інтервенції». Видання 2023 року.

«Невизначеність сильно впливає на функціонування місцевої громади. Розмови та соціальні консультації, організовані Фундацією Грінмінд та Сестрами Режек, показують, що мешканці розділені перед обличчям загрози переселення, яка нависла над Мисковою. Однак спільним для всіх є відчуття загубленості та переконання, що ніхто не дбає про знайомство та збереження спадщини села. Затоплення села спричинило б не лише переселення та фізичне зникнення села з лиця землі, а й руйнування соціальної тканини, розрив існуючих зв’язків між людьми.

Мешканці не відчувають, що їхні історії, знання та думки для когось важливі. У проекті ми хочемо показати, що це переконання не відповідає дійсності, що незалежно від поглядів на створення водосховища, у кожної людини, яка живе в Мискові, є історії, які варто почути та розповісти світові. Інтерв’ю, анімаційні заходи з громадою та спільне створення карти дозволять по-новому поглянути на сільську місцевість як на конкретне місце у світі, а також як на спільноту.

Що об’єднує на перший погляд розділених людей? Якщо село зникне під водою – що залишиться? – наголошують в Етнографічній майстерні.

Сліди минулого

Перед Другою світовою війною це було одне з найбільших лемківських сіл, налічувало 300 хат і близько 1200 мешканців. Після вступу Червоної Армії майже всі вони виїхали до СРСР. Донині вони живуть в околицях Тарнополя. Деякі з них були перевезені в 1948 році в околиці Легниці та Любіна. Лише кілька. У селі проживали мешканці Контів та спаленої та повністю зруйнованої Гути Полянської. Зараз у 58 будинках проживає близько 180 осіб. Є трохи більше зареєстрованих, 250, але вони постійно вже не живуть у Мискові.

В центрі села є колишня православна церква, яка перебувала у користуванні римо-католицької церкви, пожежна частина, магазин та школа, яких уже не існує.

– Слова: вигнання, переселення, поселення в Мискові різниця лише за відмінниками. Хто насправді приїжджий, а хто місцевий? Це дуже цікаве питання, яке різні люди визначають по-різному, – ділиться своїми спостереженнями Анна Бінька.

Територіально село дуже велике, простягається на кілька кілометрів. Це понад 2,7 тис. га. Практично всюди пасуться корови. Близько 20 господарств живуть із розведення великої рогатої худоби та продажу молока.

– Багато порожніх місць, збереглися сліди минулого. Залишки старих садів: груші, сливи, яблуні, льохи, підвалини, залишки фундаментів, криниці. Видно, де саме стояла хата – для керівника Етнографічної майстерні, як сторонньої людини, вона вражає після першої прогулянки селом.

Автор Ред

Джерело i.pl

Оригінальний вміст із цього твору можна використовувати згідно з умовами ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 license