Чим довше триватиме російсько-українська війна, тим менше біженців повертатиметься додому. Яку роль поляки відводять біженцям з України? Відповідь на це запитання є головним викликом для нової польської влади. Наводимо думки з інтерв’ю з Бартомієм Потоцьким з Інституту прав мігрантів в РП.
– Ми не можемо жертвувати людьми на вівтар в ім’я добрих політичних відносин з Україною. Ми припускаємо, що ми не будемо інтегрувати біженців, тому що, можливо, вони повернуться в Україну? А якщо вони не повернуться? Їм буде завдано великої шкоди. Ми повинні поважати українську сторону, але також чітко заявити, що ми будемо проводити нашу внутрішню та інтеграційну політику, – каже OKO.press директор вроцлавської неурядової організації Інститут прав мігрантів Бартломей Потоцький. – Через три роки ще немає ідеї, якою вона має бути.
За останніми даними на листопад 2023 року, у Польщі проживає приблизно 955 тис. біженців з України. Восени 2023 року Євросоюз продовжив тимчасовий захист для людей, які тікають від війни Росії проти України, до 4 березня 2025 року. У Польщі він поки що продовжений і закінчується 4 березня 2024 року.
Чим довше триває конфлікт, чим довше біженці з України залишаються на території Польщі, тим помітнішим стає поділ на кілька груп. Найбільша – не більшість, не перевищує 50% – ці люди, які входять в інтеграційний процес. Вони хочуть жити відносно нормальним життям, не задаваючись питанням, повернуться вони в Україну чи ні. Їхні діти відвідують польські школи, вони працюють. Серед них є група, де відбулося возз’єднання родини. Раніше в Польщі працювали чоловіки, а після 24 лютого до них приєдналися дружини та діти.
Людей, які однозначно заявляють про своє бажання залишитися в Польщі назавжди, менша група, ніж попередня. Тут ми також часто мали справу з возз’єднанням сімей або з біженцями, які не мають близьких родичів в Україні. Такі люди беруть участь у багатьох суспільних процесах.
Ще одна група намагається інтегруватися, але на тимчасовій основі. Він вибирає з процесу інтеграції лише ті елементи, які дозволяють йому функціонувати в Польщі. Це, наприклад, люди, які працюють нижче своєї кваліфікації, але не примусово, а за бажанням. (Звичайно, є й ті, хто змушений працювати нижче своєї кваліфікації і не має легкої можливості знайти роботу відповідно до своєї освіти).
Біженці з України роблять це, щоб уникнути спокуси повної інтеграції. Це природна модель вирішення ситуації з міграцією біженців. Ці люди бояться так званої пастки зобов’язань.
Чим більше вони віддають себе, тим важче їм буде повернутися до України
Наприклад, вони не хочуть брати участь у культурних подіях приймаючої країни, оскільки вважають, що це не час і не місце, вони тут лише для того, щоб забезпечити свою безпеку. Ця група функціонуватиме в такому ключі ще довго завдяки сильній патріотичній прив’язаності до країни походження. Це люди, які з більшою готовністю брали б участь у культурі своєї країни походження, ніж у країні перебування. Цією групою слід краще керувати за допомогою установ країни походження. Прикладом є спільні проекти МЗС України та Міністерства культури Польщі.
Остання група – яка постійно зменшується – це люди, які не інтегруються. Це теж різноманітно. Хтось з різних причин працює, а хтось ні. Найбільш соціально складною групою є група осіб, які не працюють і проживають у центрах колективного розміщення, оскільки стають залежними від допомоги, т.зв. навчена безпорадність.
Чим довше ця група перебуває в центрах і за певними схемами, тим важче буде – навіть тим, хто часто каже, що хоче повернутися в Україну – повернутися до країни, яка відбудовуватиметься після війни. Україна, особливо на першому етапі, потребуватиме дуже активних людей.
Це завдання польської влади, яка займається людьми, які проживають у центрах колективного розміщення, – показати їм різноманітні можливості не лише для діяльності на ринку праці, а й для соціальної активності загалом. На жаль, цього немає.
Повоєнній Україні знадобляться активні люди, але чи захочуть вони додому
Можливо, ці люди сподіваються, що після перемоги в Україні ситуація буде така, як до війни. Але на жаль…
Досі Україна також була країною, яка потребувала активності від своїх громадян. Адже українці були дуже активними як соціально, так і в громадянському суспільстві, а також на ринку праці. Це дуже підприємлива нація.
Для неінтегруючої в Польщі групи біженців це приватні трагедії. У цьому контексті йдеться про «втрачений рай» і туманний повоєнний сон. Чим раніше ми покидаємо країну походження, тим більше ми ідеалізуємо її хороші сторони і тим менше пам’ятаємо важкі та складні елементи. Ці люди запам’ятають позитивні речі про життя в сім’ї, серед друзів і в громаді.
Післявоєнний сон передбачає надію, що після перемоги все буде добре. Але цим людям ніхто не каже: ти почуваєшся українцем, ти хочеш відбудовувати цю країну – і нам знадобиться, припустимо, багато інженерів. Тож якщо ви можете поїхати на професійні курси до Польщі – їдьте, бо цього вимагає від вас наша післявоєнна мрія. А гасло одне: все буде добре.
Люди, які перебувають у центрах колективного розміщення, часто перебувають у скрутному становищі через, наприклад, вік або наявність маленьких дітей. Нелегко мати трьох дітей і бути матір’ю-одиначкою і проходити курси професійного або мовного навчання. Це виклик. І коли немає стимулів підтримувати бадьорість, припускаючи, що ця діяльність згодом стане для нас якимось капіталом, який окупиться, не варто дивуватися, що ці люди не активізуються.
Українські біженці- польські проблеми
Громадянське суспільство було активним і, звичайно, була розвинена довоєнна українська діаспора. Про це мало говорять. Люди з України взяли на себе більший особистий тягар і забрали додому своїх друзів, рідних, а часом і незнайомих людей. Статистика свідчить лише про те, що ці люди з’явилися на приватних квартирах. Це неофіційне свідчення, але я маю польських та українських друзів, і я бачу, як розподілилася кількість прийнятих біженців.
Ми провалили критичну інфраструктуру та цивільний захист. Потенціал добровільних пожежних команд, однієї з небагатьох організацій цивільного захисту, які навчаються як команда, був повністю невикористаний. Волонтерські пожежні команди можуть керувати волонтерами, які ризикували життям через брак знань і досвіду, а також нестачу досвіду як діяти в кризових ситуаціях.
Дякуємо, що дочитали нашу статтю до кінця. Якщо ви хочете бути в курсі новин, відвідайте наш сайт ще раз! Якщо вам сподобалася стаття, поділіться нею з іншими, поділившись нею в соціальних мережах – нижче є швидкі посилання, якими можна поділитися.
Гарного Вам дня!
Автор Ред
Джерело oko.press
Оригінальний вміст із цього твору можна використовувати згідно з умовами ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 license
