Як працює ФСБ або що таке ІПсО

В часи війни в Україні у загальному ужитки з’явились нові слова, наприклад, абревіатура ІПсО  – інформаційно-психологічні операція.

Наші читачі просили розказати, як це працює – тож ми зробили. Але зустріч з нашим візаві, виявилась більше глибокою, ніж  нам гадалося, бо наші питання виявились місцями і не дуже дотепними з точки зору тої досвідченої людини. Тож, про те, як насправді працює ІПсО від ФСБ та все таке інше, ми дізнались в людини, яка заздалегідь виставила умову не називати себе. Наш анонімний співрозмовник службово багато часу приділяє роботі зі стеження за діяльністю купи іноземних спецслужб, але для нас виявився радо обізнаним з питань інформаційної агресії спецслужб росії.

Хто та як працює на “ідеологічному фронті”

Російська Федерація сьогодні володіє вельмі потужним арсеналом з інформаційно-психологічних операцій. Звісно, методи роботи спецслужб всього світу є великою таємницею, в арсеналі “спецури” є безліч прийомів та засобів впливу майже на будь-яку ситуацію, але всі аспекти такого впливу все ж таки є продовженням не таких вже і таємних принципів логіки та психології.

В одному інтерв’ю неможливо розглянути всі методи роботі такої великої та розгалуженої державної структури як ФСБ, тож сьогодні ми зосередимось саме на  напрямку ІПсО –  ідеологічно-психологічних операцій. Це саме є напрямок роботи 5-го та 7-го Управління ФСБ, де також працює “Центр Є” (Головне управління по протидії екстремізму  МВС РФ) та Управління спецпропаганди при ГРУ ГШ ЗС РФ. Все інше –  установи та осіб можна вважати “агентами впливу”, котри діють “під дахом” цих трьох організацій.

Так звані “психологічні спецпризначенці” виконують різні функції, мають впливати на різну аудиторію досить в різній спосіб – де-хто повинен лише уважно спостерігати та нотувати, хтось – арештовувати, хтось – відверто брехати та вводити в оману, а хтось – непомітно цькувати вже існуючий та формувати новий світогляд в суспільстві.

Сили ІПсО складаються  з декількох компонентів:

•  сили та засоби ПсО військових формувань;
•  сили та засоби ПсО спецслужб;
•  цивільні державні структури, які залучені до проведення інформаційних операцій;
•  цивільні недержавні структури (підконтрольні уряду) – які залучені до проведення інформаційних операцій;
•  релігійні організації, які залучені до проведення інформаційних операцій.

Методи роботи ФСБ

На відміну від військового ПсО, яке спрямовано на реалізацію конкретного короткострокового плану та введення в оману противника у реальному часі, ІПсО мають на меті довгострокові цілі, таки як зміна свідомості населення, підміна понять, імплантація у думки людей потрібних наративів, спотворення репутації історичних постатей та подій, привнесення у свідомість фактів, які впливають на суспільні, міжнаціональні та міжнародні відносини.

Свого часу, в СРСР був поширений такий собі сумний анекдот – “Всі анекдоти вигадують на Лубянці, а розповідають їх ті, хто там працює”. Як то кажуть – в кожному жарті є доля жарту. Проведення заміру настроїв агенту КДБ було простіше проводити не прямо випитуючи у людини його ставлення до “курсу партії”, а подивившись  на його реакцію на жарт. Весела розмова, хмільне застілля, кілька жартів та анекдотів – і от вже агент має  психологічний портрет реципієнта, за котрим ведеться нагляд або так звана “розробка”.

Так, опинитися в тюрмі за невдалий жарт у будь-яку мить мала більшість населення СРСР, тож “політичні” анекдоти розповідали потайки, на кухнях, бажано у колі близьких або старих знайомих, що однак не гарантувало, що зранку чергова докладна записка не ляже на стіл куратору. Спецслужби тому намагаються боронити свої таємниці від сторонніх, що розкриття агенту було б фактично розкриттям методів роботі. Але життя бентежне, а історія все розставляє на свої місця та робить таємне очевидним.

Приклад роботи КДБ – агент “В”

Робота Владіміра Семеновича  Висоцького на КДБ сьогодні вже не є таємніцею. Ведучий актор Театру на Таганці та успішний кіноактор Висоцький чомусь асоціювався у радянської людини з “забороненим співаком”, котрий п’є багато алкоголю та співає “недозволені пісні”. Звісно, широкому загалу не було відомо нічого, крім одруження Владіміра Висоцького на Маріні Владі – французький красуні та актриси, котра насправді мала дещо інше ім’я – Марина Володимирівна Полякова-Байдарова. Так, вона була росіянкою за походженням, білорускою за національністю та також агентом КДБ з 1947 року, хоча і менш успішним та продуктивним.

Невідомо, чи був той шлюб заздалегідь спланований КДБ, але “французька красуня” піднесла легенду Висоцького до неймовірного гламуру та додала у розмови радянських чоловіків  не дуже печатних фраз про “особливості французьких жінок”, а радянським жінкам на довгі десятиліття подарувала блонд та зачіску “як у Маріни Владі”.

Якщо подивитися на діяльність агента “В”, то він, талановито виконуючи роль “свого парня” та “бунтаря, буйного во хмелю”, роками збирав інформацію про своє оточення. Жертвами такої “дружби” свого часу стали Василь Аксьонов, Віктор Єрофєєв, Фазіль Іскандер, Андрій Бітов, Андрій Вознесенський та Белла Ахмадуліна. Цим письменникам та поетам забороняли виступи, не допускали до печаті у журналах їх твори, а вже надруковані книги та видання – вилучали та знищували. Достеменно невідомо, на кого саме з радянської богеми і як впливала діяльність агента “В”, але популярність та широке коло знайомств дозволяло нести на полиці КДБ багато папірців  про “антисоветчину” та “ворожі настрої” серед творчої інтелігенції СРСР.

КДБ дозволяло Висоцькому абсолютно все – вільні виїздити за кордон, гостювати у будь-який державі – включно з “ворожим” США,  “нелегальні” концерти по всьому СРСР, іноземні автомобілі без номерних знаків, купу грошей та золота, п’яні дебоши та вживання морфію. За це агент “В” відплачував піснями про що завгодно, але не про жахливу радянську дійсність. Після концерту Висоцького на золотих приїсках “артист” віз додому пачки грошей, котрі робітники артелей кидали йому на сцену, а “воронки” надовго везли його слухачів на нари, через необережні висловлювання в приватній бесіді після такого концерту.

Відволікаючи увагу радянського суспільства від справжніх проблем, він з гумором оспівував радянський спосіб життя та старанно доносив до пересічного громадянина думку що “не все так погано”. Не можна порівнювати Владіміра Висоцького та Йосипа Кобзона, бо вони виконували на ідеологічній радянський сцені різні ролі. Йосип Кобзон був у СРСР офіційною персоною та майже живим втіленням курсу КПРС, а Висоцький навпаки – грав виставу, ніби він до радянського устрою ніяким чином не належить, але старанно малював картинку ніби в цій державі “можна жити весело, навіть якщо ти не такий, як Кобзон”.

Технології ФСБ – котрі використовуються з часів СРСР

Сьогодні в інтернеті існують безліч засобів розповсюдження інформації – від анонімних телеграм-каналів та сторінок у соцмережах до персональних сайтів та порталів великих інформаційних агентств. Умовно можна вважати все це за ЗМІ, бо якщо раніше людина шукала інформацію в газетах, довідниках чи на дошках об’яв, сьогодні пошук в інтернеті є основним джерелом присутності, або відсутності інформації. Наприклад, багато хто був на концертах “Кварталу 95” у Кривому Розі 2004 року, коли юні таланти завзято та з гумором просували зі сцені ідею “Молодь за Януковича”. Звісно, то був лише шоу-бізнес та ті часи вже в минулому, але чи знає або чи пам’ятає про то інтернет сьогодні?

Якщо шукати цілеспрямовано та по ключових фразах – так, ви знайдете навіть примірники афіш та дати тих концертів, бо “інтернет пам’ятає все”, але якщо запит сформований хибно або не дуже точно – підтвердити ці події без очних свідчень глядачів цих виступів сьогодні майже неможливо. То є метод простий, але дуже дієвий як засіб приховування інформації, коли подію чи ім’я та прізвище “непотрібної людини” просто замовчують.

В ЗМІ є жорстки заборони на публікацію будь-яких новин про певних людей, ці люди піддаються “інформаційної смерті”. Видаляють навіть вже існуючи статті та взагалі будь які згадки про таку людину, прибирають цитати та фото. Натомість всім відомо що існують  “темники” – то список тем та призвіщ, на які слід писати журналістам видання або адміністратору каналу сьогодні чи в певний період. Писати тре багато і вкрай емоційно, створюючи “інформаційний шум”, щоб відволікти увагу суспільства від чогось важливого.

Як маніпулюють суспільною думкою

Одразу зрозуміти, хто насправді керує джерелом інформації неможливо, але завжди є певні ознаки маніпуляції чи просування “замовних” тез. Зрозуміти, що вами намагаються маніпулювати можна по декільком ознакам. Першою ознакою є замовчування чогось та водночас – зосередження на якийсь тематиці.

Наприклад, сьогодні російські спецслужби старанно популяризують все російське – культуру, спорт, артистів, митців – під гаслами на кшталт “спорт по за політикою” або “театр по за політикою”. Таким чином просувається наратив, ніби “все нормально, в росії теж живуть звичайні люди”. Водночас все українське замовчується або виставляється у негативному вигляді. Нікому сьогодні не треба багато казати про методі відвертої брехні російських пропагандистів, але ФСБ не було б нащадком КДБ, якщо б не перейняло дієві та роками відпрацьовані методи впливу на свідомість людей по всьому світу.

Метод “є інша точка зору”, “не всьо так однозначно” або “цю інформацію ще тре перевірити” – простий, але дієвий метод маніпуляції. Він не спрямований на внесення певного наративу чи тези, але полягає у намаганні  нівелювати точку зору, факту або свідчення людини. Вкупі з методикою “потім подивимось”, “там побачимо” чи “з часом розберемось”, це дає можливість увімкнули механізм “прокастинації логічних ланцюжків”, бо розумна людина завжди має сумнів у будь-чому.

Порядна людина ніколи не прийме навіть внутрішнє рішення стосовно чогось, маючи сумнів у будь чомусь, бо покладається на свою відповідальність за подальші події. Слово “порядність” геть не знайомо працівникам спецслужб, тож закладати анонімні сумніви у голови опонентів – їх службовий обов’язок.

Маніпуляції для українців в соцмережах

Після початку масштабної агресії росії проти України та початку міграції українців за кордон, в інтернеті з’явилося багато каналів та груп з назвою “Українці у ХХХХХХ”. На перший погляд, нічого маніпулятивного в цьому нема, то є добре, коли українці, вимушено виїхавши за межі Батьківщини, об’єднуються та створюють таки собі маленькі діаспори, але  історія впливу на “потрібні” верстви населення в РФ існує та культивується багато років.

Наведемо цитата з книги спецпропагандиста М.І. Бурцева “Прозріння” про події 1939 року:

“У ті дні політуправління Забайкальського військового округу передало політвідділу 1-ї армійської групи військ навчальні редакції газет японською, китайською та монгольською мовами – понад 30 журналістів, фахівців-сходознавців, перекладачів, поліграфістів з друкарнею та комплектами шрифтів-ієрогліфів. У складі політвідділу армійської групи створили штатне відділення по роботі серед військ та населення противника. Очолити це відділення було доручено мені. Незабаром до нас із Москви прибув і акустичний загін у складі п’яти вантажівок та спецмашин. “Наприкінці липня ми вже випускали три газети: “Голос японського солдата”, “Китайський народ непереможний” і “Монгольський арат”

Автор книги також пише: “На Халхін-Голі повною мірою підтвердилися слова М. В. Фрунзе про політичну роботу як “додатковий рід зброї”

Сьогодні, за допомогою соцмереж та меседжерів, працювати зі свідомістю набагато легше, особливо коли група об’єднана спільними інтересами чи за національними ознаками. Важливо звертати увагу на мову – якщо чомусь “українська” група чи канал без якихось пояснень використовує переважно російську, слід прискіпливіше придивиться до змісту новин в такому каналі чи групи. Адже, сьогодні навряд можна бути впевненим в тім, що група навіть з українською назвою та мовою насправді є  українською. Перш за все тре дивитися на правила таких каналів та груп, наприклад у Фейсбуку, бо в правилах можна знайти майже всі відповіді на питання “кому це вигідно” насправді.

Можете навести приклад такої активності? Чи зустрічали ви таке в поліських групах українців? 

Так, тут наведу приклад не з Польщі.  Ось вам приклад вже викритої “української” групи (мовою оригіналу):